Біологічний стаціонар «Вакалівщина»

Навчально-наукова база Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка. Вона знаходиться за 25 км на північний схід від міста Суми, біля села Вакалівщина. Основним призначенням біостаціонару є проведення навчально-польових практик з зоології безхребетних та хребетних тварин студентів природничо-географічного факультету СумДПУ ім. А. С. Макаренка; наукових досліджень студентів (для виконання курсових, дипломних, магістерських робіт) та викладачів. Завдяки розташуванню стаціонару студенти мають можливість під час екскурсій вивчати методи польового збору зоологічного матеріалу, його камеральної обробки, видовий склад безхребетних та хребетних тварин, зміни природних біогеоценозів за антропогенного навантаження різної інтенсивності та різного типу, особливості організації та проведення експедиційних досліджень тощо. До того ж біостаціонар став осередком різнопланових зоологічних, зоогеографічних, ботанічних, ресурсознавчих, лісознавчих досліджень для фахівців СумДПУ ім. А.С. Макаренка та Сумської області в цілому (Гетьманський національний природний парк, національний природний парк «Деснянсько-Старогутський»), а також дослідників інших вузів та науководослідних установ України.

З 2014 р. на базі біостаціонару зусиллями викладачів та студентів природничо-географічного факультету проводиться літня біологічна школа. Слухачами школи є учні 7-11 класів шкіл м. Суми та області, деякі з яких є учасниками і переможцями Всеукраїнських учнівських біологічних олімпіад і турнірів. Програма школи включає екскурсії, лекції та практичні заняття з зоології безхребетних та хребетних тварин, паразитології, гідробіології, палеонтології, систематики рослин та мікології, переглядання науковопопулярних фільмів тощо. Окрім інтенсивної наукової програми учні беруть активну участь у підготовці та проведенні таких заходів, як конкурси фотографій та малюнків живих об‟єктів, зоологічних та ботанічних колекцій, біологічна гра «Що? Де? Коли? », посвята у «Юні біологи». Варто зазначити, що біологічна школа «Вакалівщина», за 4 роки яку відвідали понад 170 учнів, сприяє професійній орієнтації школярів, пошуку талановитих юних біологів, а відтак – формуванню нового покоління науковців.

Село Вакаловщина знаходиться у балці Димів Яр. По селу протікає струмок, що пересихає, із запрудою. Село оточене великим лісовим масивом (сосна, дуб).

Урочище «Вакалівщина» - великий за площею (понад 1500 га) масив широколистяного лісу, розташований на південно-західних відрогах Середньоруської височини (140-210 м над рівнем моря), на правому корінному березі р. Псел. Рельєф дуже розчленований, з густою мережею глибоких (до 30-60 м) балок, крутизна схилів яких досягає 25-30°. У структурі урочища Вакалівщина переважають кленово-липово-дубові та ясенево-дубові ліси. Серед них трапляються угруповання з деревостаном віком 90-100 років. Поширена лучна рослинність, представлена угрупованнями материкових остепнених і справжніх лук.

Біостаціонар «Вакалівщина» був заснований в 1965 році.

Заснування біологічного стаціонару «Вакалівщина» нерозривно зв’язане з історією проведення польових практик із зоології студентів природничо-географічного факультету Сумського педагогічного інституту. До середини 1950-х років на польові практики відводилося зовсім мало часу в навчальному процесі – всього 3 дні ознайомчих екскурсій у природу, коли студенти 2-го курсу отримували перші знання із зоології безхребетних і хребетних тварин. Потім ситуація різко змінилася – відповідно до нових навчальних планів суттєво збільшилася кількість навчальних годин, відведених на польову практику із зоології і ботаніки, – усього по 18 робочих днів на кожну. Викладачі зіткнулися зі значними організаційними і методичними складнощами, зокрема, як і де проводити практики, в які терміни, яким змістом їх наповнювати тощо. Був, наприклад, апробований такий варіант, як комплексна практика, коли ботанічні й зоологічні екскурсії чергувалися. Для студентів це був своєрідний калейдоскоп – щодня потрібно було переключатися на інший режим, дивитися на природу очима то ботаніка, то зоолога. Але такий калейдоскоп вражень швидко втомлює розум і той просто втрачає працездатність. Мозку потрібен час і зусилля, щоб змінити режим, налаштуватися на нову ситуацію. Ця ініціатива не прижилася, пошуки продовжувалися. Нарешті виробилися критерії, норми, робочі програми і певні традиції спеціалізованих польових практик. За свідченням Михайла Євгеновича Матвієнка, важливу роль у їх запровадженні на кафедрі зоології зіграв випускник Київського університету імені Тараса Шевченка асистент Віталій Олексійович Межерін (у майбутньому відомий теріолог і еколог), який в 9 середині 1950-х отримав призначення до Сумського педінституту. Він приніс із собою досвід проведення університетських польових практик із зоології.

У перший польовий сезон на кордоні лісника В.Г. Красиловця – під столітніми ялинами на березі мальовничого ставу («панська купальня») – поставили намети, а з хмизу, глини та інших підручних матеріалі збудували літню кухню. Саме з травня 1965 року Вакалівщина стає основним навчальним і дослідницьким «полігоном» студентів і викладачів природничого факультету. Так розпочалися зоологічні екскурсії, наукові дослідження живої природи урочища. На місцевості були визначені 17 постійних маршрутів (пізніше додалося кілька нових) для вивчення фауни хребетних тварин, самостійної роботи студентів. Вони розбивалися на «двійки», кожна з них мала свій 10- гектарний «земельний наділ», на якому визначався видовий склад і чисельність хребетних тварин, вивчалися елементи їх біології тощо.

Другокурсники працювали під безпосереднім керівництвом Михайла Євгеновича Матвієнка, асистента Миколи Петровича Книша (з 1969 року), а потім (у першій половині 1980-х) і доцента Льва Георгійовича Соколова. У 1968 р. у проведенні практики брав участь іхтіолог Олексій Павлович Чабан, який до цього не один рік плавав по морях на дослідницьких суднах. Першокурсники долучилися до практики у Вакалівщині дещо пізніше (з 1970 року), керував їхньою роботою доцент Валентин Мусійович Кравченко зі своїми асистентами – спочатку Євгенія Петрівна Іванущенко, а потім Сергій Володимирович Хурсенко.

У вересні 1967 року було закладено підвалини (під наріжним каменем лежать і наші монети), а в наступному році завершено перший (цегляний) будинок. Місце для нього вибирав М.Є. Матвієнко – на схилі під березою, звідки добре було видно наметове містечко. Цікавий момент: котлован під фундамент і підвальне приміщення викопали за день («на спір» із Михайлом Євгеновичем) студенти 3-го курсу Леонід Шеремет, Іван Голуб і Семен Ловков. Стіни мурував муляр Володимир Йосипович (на жаль, пам’ять не зберегла його прізвище). За домовленістю, будинок був зведений сусіднім колгоспом (голова Іван Васильович Дудка), а потім викуплений Сумським педінститутом. Це був сміливий крок з боку ректора Ф.М. Ялового, оскільки грубо порушувалася фінансова дисципліна. За що по лінії Міністерства освіти Федір Михайлович отримав догану, але будинок уже міцно стояв. У 1968 році тут були поставлені ще два, на цей раз «фінських», будинки – їх збирали з щитових елементів студенти 2-го курсу фізико-математичного факультету (зберігся їх «автограф» на фронтоні одного з них). До цегляного будинку була підведена електрика, викопаний колодязь. Невелика група природничників у цей час працювала на будівництві клубу в с. Вакалівщина. Широке будівництво розгорнулося влітку 1969 року. Ініціатором, організатором і душею будівництва був асистент (у подальшому доцент, завідувач кафедри зоології) М.Є. Матвієнко. Завдяки його зусиллям, життєвому досвіду та авторитету ідея будівництва отримала моральну і матеріальну підтримку з боку керівництва (ректор Ф.М. Яловий, проректор з господарської частини Г.О. Стрижов, декан природничого факультету М.І. Стеблянко).

Останній будинок (так званий «клоповник», а насправді професорський) був зведений у 1984 році.

За роки свого існування біологічний стаціонар «Вакалівщина» став не тільки місцем студентських польових практик, а й центром різноманітних досліджень зі значним науковим багажем і усталеними традиціями, добре відомим як у нашій країні, так і за її межами. Широкі можливості відкриваються тут для дослідників зоологічного і ботанічного профілів – гідробіологів, ентомологів, арахнологів, орнітологів, теріологів, геоботаніків, флористів, екологів.

Доцільно продовжувати практику залученням до виконання наукових робіт на стаціонарах студентів старших курсів вишів, аспірантів, працівників наукових установ України та науковців з інших країн. Дані заходи сформують та закріплять відповідальне ставлення до природи, допоможуть звернути увагу на екологічний стан стаціонару

Меню